СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Варто знати”


Чому ми ображаємо батьків?

21 листопада 2012 р. | Автор/джерело: Ася Новікова, «Школа життя»
 25981

Чому ми ображаємо батьків? Тому що колись вони нас карали і все забороняли? Тому що нам здається, що вони якісь не такі, - недостатньо розумні, не настільки красиві та молоді, не так багато вміють заробляти, не з тими дружать, не те кажуть, неправильно думають і занадто багато читають мораль?..

А чи був у них вибір і можливість прожити це життя по-іншому? Благополучне, світле життя, сповнене тепла і щастя, ні в чому собі не відмовляти, нікого не втрачати і нікому не заздрити.

Чи жили вони колись особисто для себе?

Ми виросли, а дрібні дитячі образи, претензії та непорозуміння залишилися. Увесь накопичений негатив переслідує нас через роки, як сніжний ком.

Чи маємо ми право носити цей тягар з собою? Завдяки кому ми побачили цей світ?

Щось заважає пробачити і попросити вибачення за грубість і зухвалість, невиправдані надії і заподіяну біль, тишу і самотність. Щось не відпускає і не дає жити вільно.

Ми слухаємо себе, але не чуємо, відсуваємо минуле, а воно нікуди не йде і не стирається.

Можливо, варто озирнутися, запитати, зрозуміти і припинити осуджувати?

Причина - в нас самих. Ми не навчилися любити так, як люблять нас, надто любимо себе, сприймаємо все як належне і не вміємо дивитися правді в очі.

Чому можна брати все, натомість повертаючи лише малу частку? Чому можна не замислюючись образити, не жаліти і навіть мстити?

Тому що батьки все стерплять і все пробачать, будуть вірити, сподіватися, незважаючи ні на що і всупереч усьому? Батьківська любов безмежна і нескінченна?

Для чужих ми намагаємося і вміємо бути краще, а поруч зі своїми рідними знімаємо «маску» і дозволяємо собі байдужість, можемо бути страшними егоїстами.

Виходить, що, на жаль, ми ображаємо тих, кого дуже любимо, боїмося втратити, але в глибині душі ховаємо це почуття і самі собі в цьому не зізнаємося.

Найстрашніша омана, що батьки будуть з нами завжди і ніколи не помруть. До нещастя, це не так. Одного разу життя зупиниться, світ перестане обертатися навколо, і в цьому вже нікого буде звинувачувати.

Ми перестанемо бути для когось сенсом усього життя. Ніхто не буде боротися за наші чесноти і з нашими комплексами.

Такого ж кольору сонце, тільки воно не гріє, коли немає поруч улюблених очей і ніжних рук.

Не обіцяйте телефонувати батькам! Тому що ви обов’язково забудете про це сьогодні, завтра, через тиждень, а вони будуть чекати.

З віком все сприймається дуже болісно. Навіть ненароком сказане слово здатне заподіяти біль. Просто візьміть і зателефонуйте, щоб почути рідний голос і сказати, що ви їх любите не за щось, а просто так, як у дитинстві...

Навіщо чекати, коли все закінчиться? Все можна виправити, поки ми живі!

«Подивися уважно на скорботну складку навколо маминого рота... Повнота і яскравість її молодих, красивих губ дісталася тобі. А ти перетворив її в пристрасть, яку щедро марнуєш на всі боки. Як потьмянів погляд твого батька! Блиск його молодих очей ти забрав собі, перетворивши в ненаситну жадібність. Сивина, зморшки, скорбота на обличчі... Ніколи вони не були такі старі, як зараз! Ти і сам ледве впізнаєш їх. Чи не справа твоїх рук - усі ці рани? Чи не твоїх зусиль плоди?» (М. Норбеков)

Просто візьміть і зателефонуйте...

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Rambler's Top100