СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Національна безпека”


Анатомія клептократії. Нотатки про економічні злочини режиму Януковича

19 серпня 2016 р. | Автор/джерело: Любомир Шавалюк, Український тиждень
 8083

Мабуть, однією з ознак цивілізованої країни є страх крадіїв бути покараними за свої злочинні дії. Найбільші злодії часів Януковича, крадучи мільйонами, не мали такого страху. Їх нікому було карати: вони самі були владою, державою, законом, адже належали до правлячої тоді Партії регіонів або мали тісні зв’язки з її членами.

Економічні злочини режиму Януковича — наочний та достатньо вичерпний посібник прикладів, методів та інструментів клептократії. Якщо Україна хоче позбутися корупції, їх неодмінно треба вивчати, виявляти та заздалегідь попереджувати їх нову появу. І роботу цю слід виконувати систематично. Тиждень спробував внести свою лепту в дослідження різноманіття економічних злочинів режиму.

Гумовий бюджет

Головним полем злочинної діяльності регіоналів був державний бюджет. Чи не кожна попередня влада вміла поповнювати з нього власні кишені, та й сама мета приходу до влади в дедалі більшої кількості політиків була відповідна: покращити власне матеріальне становище коштом держави. У країні, яка через бюджет та позабюджетні фонди перерозподіляє близько половини ВВП, передумов для цього більш ніж достатньо. Простір для маневру вимірюється сотнями мільярдів гривень.

Але до приходу Януковича у владу більшість казнокрадів намагалася ретельно замітати сліди. За режиму «стабільності» такої обережності помітно поменшало. Влада почала розглядати державний бюджет як «общак» регіоналів, у якому найжирніша частка належала «Сім’ї».

Зрозуміло, що кожен окремий випадок, кожна типова схема розпилу бюджету мала свої суми, обставини та виконавців, які можна досліджувати довго. Спільним у більшості оборудок було те, що за товар чи послугу, яку купувала держава, платилося більше, ніж вони насправді коштують, а заздалегідь визначений постачальник віддавав різницю між ціною та вартістю тому чи іншому представникові режиму, залишаючи щось і собі. Якщо «класичний» відкат становить 10–15% суми договору (навіть у цивілізованих країнах таке явище існує та непоодиноке), то за часів Януковича цей показник перевалив за 50%, а згідно з оцінками деяких експертів часом перевищував 70%.

Для того щоб уявити загальний масштаб розкрадання державних коштів, слід порівняти статті державного бюджету 2013-го, коли режим був у зеніті, та 2015-го, коли відповідні видатки поступово зменшили до адекватніших рівнів (див. «Слідами злочинів»). Візьмімо хоча б видатки на Апарат Верховної Ради, які за два роки вдалося урізати на 25%, у той час як інфляція за індексом споживчих цін становила 67%. Багато з нас пам’ятає малину по 672 грн за кілограм та полуницю по 312 грн, яку купували для їдалень центральних органів влади часів Януковича. Аналогічні переплати були на кожному кроці.

Окремо слід сказати про субсидії та інші інструменти державної підтримки підприємств. Найбільшим реципієнтом таких вливань була вугільна галузь. Переважна частина з них мала нульову ефективність із погляду її розвитку, натомість добряче поповнила рахунки відповідних регіоналів, зокрема Олександра Януковича. За оцінками експертів, загальна сума державної підтримки вугільного сектору за 2009–2014 роки становила 62 млрд грн, левова частка з яких пішла в руки «Сім’ї» та інших «соратників». Тобто йдеться про мільярди гривень на рік, що їх викрадали з бюджету регіонали. На зламі 2013–2014-го статки Олександра Януковича, який займався вугіллям і найбільше «заробляв» на субсидіях вугільній галузі, оцінювали майже в півмільярда доларів. Однак це лише видима частина айсберга, та, яку можна оцінити, склавши з крупин інформації, що просочилась у ЗМІ за короткий період карколомного кар’єрного стрибка одного донецького дантиста.

Не можна не згадати й про чемпіонат Європи з футболу Євро-2012, організація якого перетворилася на оргію казнокрадів (див. «Вічне Євро-2012»). Спочатку вони приурочили до цієї події якомога більше проектів, не зовсім із нею пов’язаних (від будівництва автодоріг до закупівлі швидкісних поїздів Hyundai), а потім, набравшись кредитів, із запалом почали «освоювати» бюджетні кошти, помноживши реальні витрати держбюджету на два і навіть на три. Державні гроші під ці проекти розпилювали ще багато місяців після закінчення самого чемпіонату.

Наповнити «общак»

Позаяк режим Януковича розпоряджався державним бюджетом як власним, найскладнішим питанням було не те, як освоїти кошти (тут ідей вистачало, вони множилися), а як наповнити скарбницю. Для цього податкову й митницю об’єднали в Міністерство доходів і зборів (Мінздох), яке дістало неймовірні повноваження, та почали вигадувати різні визискувальні ініціативи на кшталт авансів із податку на прибуток тощо. Ці дії ще можна було назвати законними, хоча вже на цьому етапі закон не мав нічого спільного з правом. Але на тому не зупинилися. За свідченнями підприємців, Мінздох почав без зайвої скромності виставляти бізнесові рахунки, які належало сплатити нібито державі. Заперечення, мовляв, немає ані грошей, ані законних підстав для таких податкових нарахувань, нікого не цікавили: Мінздох просто нараховував суми, пропорційні доходу компанії. Якщо діло доходило до суду, шансів підприємці не мали: там усе було «схоплено» режимом. Не тільки фірмам, навіть окремим фізичним особам, які мали нетрудові доходи, податкова виставляла додаткові рахунки. Декого порятувала лише Революція гідності, у результаті якої у затягнутих судових справах суди останньої інстанції таки ухвалювали справедливі рішення, визнаючи правду за підприємствами.

Іншим джерелом наповнення «общака» був держборг. Режим намагався позичати в кого тільки можна було. Чистий приріст державного та гарантованого державою боргу з лютого 2010-го по лютий 2014-го (коли режим був при владі) становить $30,5 млрд, або 76% рівня, успадкованого Януковичем від попередників. Реальний ВВП при цьому зріс лише на 9,9%, тобто з погляду макроекономіки ефективність цих додаткових запозичень практично нульова, а новим урядам після Революції гідності доводиться ламати голову над тим, як ті борги повертати.

Попри неймовірну агресивність та репресивність Мінздоху, податки за Януковича платили не всі. Члени «Сім’ї» мали привілеї. Яскравий приклад — Курченко. Нині призабутий втікач, за часів Януковича він почувався неймовірно впевнено. Його Східноєвропейська паливно-енергетична компанія не лише захопила значний сегмент ринку газу, а й установила монополію на імпорт в Україну нафти та нафтопродуктів. Сотні тисяч тонн бензину та інших видів палива ввозились у країну без розмитнення (правоохоронні органи кажуть про товар на суму 25 млрд грн). На це опосередковано вказує той факт, що за 2013–2015-й (відповідно до офіційних даних, що враховують лише розмитнений товар) фізичні обсяги ввезених у країну нафти та нафтопродуктів зменшилися лише на 3,5%, тоді як реальний ВВП за два роки знизився на 15,8%, а купівельна спроможність населення відносно цін на бензин — ще більше (попри падіння глобальних цін на нафту, вартість нафтопродуктів в Україні, виражена у гривні, за вказаний період зросла в 2–2,5 раза, суттєво помітніше, ніж доходи населення). Тобто доходи впали кардинально, а імпорт несуттєво: просто з падінням режиму Януковича частину ввозу вдалося вивести з тіні.

Важко говорити про якісь конкретні цифри податків, умисне недоплачених державі, але масштаб сум можна оцінити. За даними ЗМІ, сьогодні на Курченка порушено дев’ять кримінальних справ, у яких фігурують крадіжки державних коштів в особливо великих розмірах на загальну суму 7 млрд грн. На такий рівень сум можна вийти й іншим способом. За якийсь рік із гаком (здебільшого впродовж 2013-го) імперія Курченка розросталася новими активами. За оцінками експертів, UMH group, придбана в Бориса Ложкіна, обійшлася в $450–500 млн, німецька мережа автозаправок Sparschwein — ще в $45–100 млн, ФК «Металіст» — у $100 млн (потім у клуб нібито додатково інвестували ще $270 млн), Одеський нафтопереробний завод — у $125 млн (ще понад $100 млн знадобилося, щоб запустити завод, забезпечивши його нафтою), кілька десятків, якщо не сотню, мільйонів доларів, імовірно, було заплачено за Брокбізнесбанк. Тобто трохи більше ніж за рік компанія, яка раніше оперувала сумами на два-три порядки меншими, придбала активів більш як на $1 млрд. Зрозуміло, що чесно заробити такі гроші за такий час і з такою стартовою позицією не може навіть геній і навіть в Україні.

«Державні» закупівлі

Ще одним безмежним полем для крадіїв-регіоналів були державні закупівлі, які за часів Януковича сміливо можна назвати не державними, а приватними. Частина з них проходила через головний кошторис країни, і про це сказано вище. Крім того, величезні суми були витратами державних підприємств, які також намагалися «освоїти» функціонери режиму. У 2012 році обсяг опублікованих тендерних закупівель становив 520 млрд грн. Після того як змінили законодавство й дозволили державним підприємствам, які купують товари та послуги власним коштом, не публікувати дані про закупівлі, ця сума зменшилася до 204 млрд грн у 2013-му. Тобто закупівлі на держпідприємствах на той час перевищували 300 млрд грн. Режим намагався урвати кусень і з тієї суми. Подекуди це було легше зробити, як у випадку з придбаними Чорноморнафтогазом «вишками Бойка», за які Україна переплатила $400 млн. Були й складніші випадки, коли доводилося конфліктувати з олігархами, які контролювали відповідну державну компанію завдяки своїм ставленикам у менеджменті й не хотіли ділитися грошовим потоком із режимом. Декого вдалось умовити, когось залякати, з кимось домовитися, але окремі конфлікти були особливо гучними. Загалом і це «поле» режим непогано «виорав». До речі, саме на цій ниві після падіння режиму залишилося найбільше схем, які просто очолили інші люди. Візьміть хоча б ОПЗ чи Центренерго, про чиї закупівлі за останні два роки в засобах масової інформації вже ходять легенди.

Від дій режиму постраждали не тільки державні компанії, а й неймовірна кількість приватних. Регіо­нали та їхні посіпаки відродили масове рейдерство, яке від лихих 1990-х відрізнялося лише неймовірною організованістю. Вони приходили до чужорідних власників бізнесу й пропонували їм продати більшу чи меншу частку у своїй компанії аж до контрольного пакета акцій. Почувши відмову, починали застосовувати державну машину для повної палітри репресій — від наїздів податкової до незаконних ухвал суду та відвертого бандитизму з боку силовиків.

Національний кишеньковий банк

Окремо слід згадати про НБУ. Як і більшість органів влади, його на всі боки використовували для того, щоб заробляти гроші для «Сім’ї» та регіоналів. Статус регулятора грошово-кредитних відносин у країні давав змогу Нацбанку генерувати грошовий потік в особливо великих обсягах.

Річ навіть не в тім, що регіонали розтранжирили золотовалютні резерви країни. На час приходу Януковича до влади вони отримали приблизно $25 млрд, а після його втечі залишили лише $15 млрд, тоді як у максимумі 2011 року ця сума перевищувала $38 млрд. Річ у тім, що НБУ використовував своє становище для особливо цинічного розкрадання. Ось лише кілька прикладів. По-перше, він у рамках валютних інтервенцій продавав валюту не відкрито на ринку, а за зниженою ціною обраним банкам, які одразу ж реалізовували її за ринковою. Навіть якщо різниця становила кількадесят копійок на доларі, то в сумі це давало режиму мільярди гривень прибутку. По-друге, торгував рефінансуванням. Не сказати, що цього не було раніше, але за Януковича набрало організованих диких форм. Понад те, Нацбанк ще й створював штучні проблеми фінустановам, затискаючи ліквідність банківського сектору й доводячи ставки на міжбанківському ринку до 40% і вище. Це створювало потребу в рефінансуванні, за виділення якого банкірам доводидося платити неймовірні хабарі. Деякі банки, наприклад «Таврика», отримували проблеми з нічого, просто через небажання задовольняти незаконні вимоги режиму. По-третє (це вже на рівні легенд, у які важко повірити, але слідство повинно розібратися в їх істинності), подейкують, що банкнотно-монетний двір працював за Януковича в незвично напруженому режимі. Тобто регіонали до того ж ще й могли бути фальшивомонетниками, купюрам яких позаздрили б навіть генії цієї справи. Надруковані гроші були не інакше як справжні й цілком могли бути вкинуті в обіг без реєстрації в статистичних відомостях. Ці та інші оборудки давали режиму змогу заробляти мільярди гривень лише на НБУ.

Крадіжка твердою рукою

Режим Януковича сформував жорстку вертикаль влади, яку використовував на будь-який лад, аби тільки це приносило йому гроші прямо чи опосередковано через «общак», тобто бюджет. У цьому ключі варті уваги два аспекти.

Перший — кліка була чужорідною навіть для чиновників, більшість яких також звикли гріти руки на державі. Річ у тім, що в поривах жадібності режим вимагав передавати нагору дедалі більші частки від усіх незаконних оборудок. Подейкують, що до Януковича з кожної нерозмитненої одиниці товару інспектор митниці, який заплющував очі на правопорушення, мав непоганий бакшиш, а от за режиму йому залишили роль виконавця-статиста: все йшло нагору. До цього слід додати різні грошові рознарядки, які спускалися згори на місця.

За оцінкою заступника голови Державної фіскальної служби Костянтина Лікарчука, який обіймав цю посаду після Революції гідності й мав завдання реформувати митницю, втрати держави та відповідно тіньові «доходи кращих людей», причетних до згаданої структури, які «піднімалися наверх» і частково осідали «внизу», становили від 30% до 50% сукупних обсягів офіційно розмитнених товарів. Тобто йдеться про гігантські суми від $26 млрд до $43 млрд (2012 рік) і від $24 до $41 млрд (2013 рік).

Другий — багато хто вважає, що Україні потрібна сильна рука, і думає, що якби жорстку вертикаль влади за Януковича обернули на добро, то можна було б зробити багато хорошого для країни. Але не може будувати той, хто живе руйнуванням. Не зробить вертикаль влади, що базується на крадіжках, розбої, підкупі, залякуванні та випалюванні за собою землі, щось путнє. Бо вона не має ні кадрів (її наповнюють і формують люди сумнівної репутації та талантів), ні певної «клейковини», яка всіх об’єднувала б заради спільної благої ідеї. Звідси висновок: не треба шкодувати за тою сильною рукою, а також за «порядком», «стабільністю» та всім іншим, що йшло на додачу до неї, бо те, чим вона займалася, було діаметрально протилежним розвитку країни.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Rambler's Top100