СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Думка українця”


Оборона України та «ефект Колмогорова»

13 листопада 2017 р. | Автор/джерело: Ігор Лосєв, Радіо Свобода
 2006

Те, що сталося з прикордонником України Сергієм Колмогоровим, який 2014 року добровільно пішов захищати Батьківщину, можна назвали маленькою картинкою для з’ясування великих питань.

Під час бойових дій поблизу Маріуполя, чергуючи на блокпосту, старший солдат Бердянського прикордонного загону Колмогоров виконував наказ зупинити підозрілий автомобіль. Водій, незважаючи на всі вимоги, не зупинявся. Тоді було відкрито вогонь, унаслідок чого в автомобілі від поранень загинула жінка. Водій, який вочевидь несе всю відповідальність за трагічні наслідки, втік за межі України і тепер дає пояснення суду по відеозв’язку з російського міста Санкт-Петербурга.

Колмогорова було звинувачено Приморським районним судом Маріуполя і він отримав 13 років ув’язнення, з яких три вже відсидів. Парадокс полягає в тому, що якби він не виконав наказ, то міг би отримати за невиконання 5 років… Отже, небезпечно не виконати наказ, але ще небезпечніше його виконувати. Чи може нормально воювати армія, що діє під таким страхітливим пресом, під постійною загрозою судового переслідування? Тим більше, що у воюючій країні на четвертому році війни немає воєнного стану. І тому військовиків судять цивільні суди за законами мирного часу, геть не розуміючи (чи не бажаючи розуміти) специфіки бойових дій.

Між тим, мир і війна – це зовсім різні світи. Відсутність воєнного стану підважує можливості українського війська, деморалізує солдатів і офіцерів, ставить армію в сумнівну і провокаційну ситуацію, змушує бійців боятися відповідальності за цілком законні, ба більш, необхідні діє, паралізує волю захисників України.

Бо ж «казус Колмогорова» – це найбільш кричуще, але не єдине втілення абсурдної та небезпечної ситуації, пов’язаної з розглядом судами Донецької та Луганської областей справ українських військових, звинувачених у злочинах, які насправді були виконанням своїх обов’язків. Скажімо, використали чийсь автомобіль для доставки поранених у шпиталь – усе, крадіжка, а то й розбій (адже військові були зі зброєю), суд – і вирок. І таких справ десятки чи й сотні.

Українська журналістка, кримчанка Валентина Самар в ефірі ТРК «Чорноморська» розповіла, як на початку 2014 року в Криму російські офіцери говорили українським колегам: «Ви по нас не стріляйте, тому що у вас на Україні не оголошено воєнний стан і вас судитимуть за застосування зброї». Ніхто й не вистрелив, і Крим було втрачено. Звісно, це не єдина причина, але одна з найсуттєвіших.

Що це означає на практиці?

Доля прикордонника Сергія Колмогорова доводить, що розповідь Самар не вигадка, а гірка правда. Чи не тому ніхто в Криму з українських військових не наважився взяти на себе відповідальність і очолити оборону півострова, що боялися бути звинуваченими в усьому «найсправедливішим у світі і найнепідкупнішим українським судом»? Тим більше, що офіційний Київ або мовчав, або говорив: «Ви там тримайтеся…»

Дуже неприємне враження в справі Колмогорова залишили підлеглі Анатолія Матіоса, головного військового прокурора України. Вони чомусь за будь-яку ціну прагнули засудження прикордонника, а коли київський суд звільнив його з-під варти, всіляко публічно демонстрували своє незадоволення, обіцяючи домогтися засудження…

Автор цих рядків на власні очі спостерігав ситуацію, після якої він став дуже обережно оцінювати прокурорсько-судову публіку в Україні. В 2008 році, перебуваючи в рідному місті Севастополі, я був, м’яко кажучи, вельми здивований. Тоді на честь 90-ї річниці підняття на щоглах кораблів Чорноморського флоту прапорів Української Держави (це сталося в квітні 1918 року), Військово-морські сили України відкрили меморіальну дошку на Графській пристані. Під час церемонії на українських моряків напали проросійські активісти, побили українців і знищили меморіальну дошку. Найцікавіше, що український (!!!) військовий прокурор у званні генерал-майора в усьому звинуватив українських військових. Тоді було закладено ще одну цеглинку впевненості Росії в тому, що з Україною можна вчиняти як завгодно, вона все одно не здатна захиститися.

Якщо Колмогорова засудять хоча б символічно, для української армії це буде сигнал надзвичайної негативної сили: «Бери шинелю, ходімо додому!» Це означатиме, що держава геть не захищає своїх захисників, здає їх. Тут варто було би брати за приклад США, котрі ніколи не віддають на поталу своїх військових, що діяли за наказом і в межах закону, виконуючи свою місію (і навіть без наказу!). Таких же самих правил дотримується Держава Ізраїль щодо ЦАХАЛ (національної армії оборони).

Юридична невизначеність ситуації, карикатурна абревіатура АТО замість визнання факту війни, руйнують оборону України зсередини, роблять солдат і офіцерів крайніми, караючи їх за чесне виконання патріотичного обов’язку. І це вже дається взнаки. З’являються перші загрозливі симптоми.

Камо грядеши?

Не можна забувати деморалізацію української армії в 2014 році, коли військові не стріляли на Донбасі по ворогу, здавали йому зброю і військову техніку. Сьогодні дії, а найбільше бездіяльність влади можуть повернути нас у той час.

Коли Міхеїл Саакашвілі прорвався в Україну на західному кордоні (КПП Шегіні), прикордонники не дуже йому заважали, напевно знаючи про долю свого колеги Сергія Колмогорова.

Напевно знали про ситуацію з ним. Та хіба тільки з ним? Таких випадків сотні й сотні! Так, військові на аеродромі в Одесі, частину якого було захоплено невідомими особами в «балаклавах», всупереч Статуту не наважилися на захист української військової частини. Мабуть, вони вже були в курсі, що для цивільного суду військовий Статут мало що означає? Ці псевдоюридичні «кайдани» на руках українських бійців можуть суттєво допомогти агресору в захопленні інших територій України. Принаймні, в Криму вони дуже допомогли. Хто буде воювати під сокирою кримінального переслідування і покарання? Як сказав учасник АТО, народний депутат України, юрист Ігор Лапін, «якби Колмогорова посадили на 13 років, це означало би, що солдатам треба йти з АТО додому».

Абсурд, який нав’язують країні замість чітких і зрозумілих оцінок становища, призводить до того, що дедалі менше стає добровольців і більше дезертирів, а передусім – тих, хто ухиляється від призову… Немає охочих захищати Україну, щоб тебе потім за це ще й ув’язнили.

Законодавство для силового блоку в умовах війни повинно бути максимально простим і ефективним. Військові мають отримати карт-бланш на захист України. Це вимагає створення системи військових судів (трибуналів), суди цивільні не повинні втручатися в діяльність армії та інших силових структур. Військо України потерпає від недостатнього озброєння, від поганого постачання і логістики, від шкідливих радянських традицій, від консервативного генералітету. Не треба, щоб воно потерпало ще й від нереформованої судової системи, від нелюстрованої прокуратури, від постійного страху виявитися винним без вини…

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі