СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Національне питання”


Кримські сироти. Без права на самовизначення

15 грудня 2017 р. | Автор/джерело: Ганна Чабарай, Український тиждень
 1512

У момент російської анексії Криму на півострові проживало понад 4 тисячі українських дітей-сиріт. Виїхати вдалося одиницям, решті ж Росія автоматично нав’язала своє громадянство.

Україна не отримує жодної інформації про цих дітей і не має механізмів для повернення їх з окупації.

Неповноправні й незахищені

Станом на 1 квітня 2014 року на території АР Крим проживало 4323 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 3083 перебували під опікою чи піклуванням, 250 виховувалися в прийомних сім’ях та 355 у дитячих будинках сімейного типу. Решта – в інтернатах, притулках для дітей або навчалися в ПТУ. У Севастополі їх проживало 672. Такі дані у відповідь на запит Тижня надала Адміністрація президента України. Це остання офіційна інформація, яка є в України про кримських сиріт. Після так званого «референдуму» українська влада почала втрачати зв’язок із місцевою кримською.

«Уповноважений з прав людини із самого початку цих подій – лютий, березень, квітень, до травня 2014-го – поки залишався зв’язок із уже непідконтрольною територією, ставив це питання перед урядом України, Мінсоцполітики, органами влади на території Криму, які ще не розуміли, що відбувається, але були на зв’язку з контрольованою територією, йшли на співпрацю, продовжували з нами спілкуватися. Тим не менш, через розгубленість виконавчої влади дітей не вивезли», – розповіла Тижню представник українського омбудсмена Аксана Філіпішина.

Усім, хто залишився на півострові, Росія почала «дарувати» своє громадянство, в тому числі й дітям. Відмовитися від нього можна було лише письмово впродовж місяця після «референдуму». Неповнолітні сироти теоретично мали право зробити це через законних представників, утім більшість із них – немовлята, школярі тощо – таким право скористатися не могли. Філіпішина розповіла про випадок, коли троє дівчат 15-16 років із Сімферопольської школи інтернату для дітей-сиріт відмовилися прийняти російське громадянство, і в серпні 2014-го їх посадили на потяг до Києва. Зараз ці дівчата вже мають родини на підконтрольній території. Також вдалося повернути дитину з Києва, яка жила в родині в Криму – прийомна мати погодилася, що дитина має проживати за місцем походження. У Мінсоцполітики повідомили, що протягом 2014 року з Криму та Севастополя до інших регіонів переїхало два дитячі будинки сімейного типу та три прийомні сім’ї. Усього, за даними міністерства, було переміщено 64 дитини. Решта ж, вочевидь, протизаконно оголошені громадянами РФ.

Того ж року почалося так зване всиновлення українських дітей російськими громадянами, яке не відповідає ні українському законодавству, ні міжнародним нормам. Наприклад, у жовтні 2014-го російська влада влаштувала акцію під назвою «Потяг надії – Крим». Її метою було всиновлення росіянами кримських сиріт. Акція активно висвітлювалася в пропагандистських російських ЗМІ. В результаті підконтрольні Кремлю «органи влади» Криму відзвітували про всиновлення й вивезення на територію РФ 12 українських дітей. Як повідомили Тижню в Мінсоцполітики, Генеральна прокуратура України розпочала після цього два кримінальні провадження стосовно «службових осіб» незаконних органів у Криму, які влаштували таке всиновлення. Проте це лише єдина публічна акція, а скільки таких дітей були всиновлено без розголосу – з’ясувати неможливо.

Керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник розповіла Тижню, що такими діями Російська Федерація вчинила одразу декілька злочинів. «По-перше, за міжнародним гуманітарним правом держава-окупант не має права перевозити українських громадян на свою територію. Ці діти народилися на території України, отже є українцями. По-друге, сам факт всиновлення кримських дітей російським громадянами з точки зору міжнародного права не є законними діями, бо територія Криму окупована і таке всиновлення не буде визнаватися. У цих російських громадян можуть виникнути проблеми, якщо вони з дітьми захочуть відвідати європейські країни, їхні батьківські права не будуть визнаними. По-третє, фактично можна говорити про викрадення дітей, оскільки ці діти перебували під опікою України, а їх незаконно вивезли до іншої держави, куди через війну Україна не може поїхати, перевірити стан цих дітей», – пояснює Скрипник.

Проблема ще й у тому, що в кримських дітей-сиріт, швидше за все, не питали, де вони хочуть жити і громадянином якої країни себе вважають. Як розповідає Філіпішина, Україна перший час після анексії намагалася з’ясувати їхню думку в інтернатах через правозахисні організації, які ще могли працювати в Криму, проте всі заклади зачиняли перед ними двері.

Спроби достукатися до РФ завершилися нічим

Після акції з «Потягом надії» МЗС України направило до РФ ноту, в якому вимагало не допустити протиправного всиновлення й вивезення українських сиріт. Також звернення надіслали іноземним партнерам України з проханням засудити такі дії РФ. «У відповідь російська сторона повідомила, що територія Криму є частиною РФ, де діє російське законодавство, а в питаннях усиновлення і дотримання прав дитини Росія неухильно дотримується взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань», – повідомили Тижню в українському дипломатичному відомстві. Після відмови Росії надавати інформацію МЗС відправило їй ноту протесту. Можна вважати, що на цьому офіційне спілкування країн на тему дітей-сиріт завершилося. Крім того, як наголосили в МЗС, Україна не може отримати інформацію про цих дітей від міжнародних моніторингових місій, оскільки Росія не допускає їх на територію Криму. «З моменту окупації території АР Крим органи влади України не мають доступу до офіційної інформації про дітей сиріт, умови їх проживання та виховання, усиновлення, набуття громадянства іншої держави тощо», – зазначили в Адміністрації президента.

Тепер, розповідає Філіпішина, у Криму є дві категорії дітей-сиріт: які перебували там на момент анексії й з якими Росія поводиться, як зі своїми громадянами, а також нові діти, які народилися й осиротіли після анексії. Про обидві категорії Україна не має жодної інформації і якось вплинути на їхнє життя не може, хоч юридично вони українці. «Сьогодні кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на території Криму нам невідома. Яка доля спіткає цих дітей – нам так само невідомо, тому що РФ відрубала одразу всі намагання української сторони якось вплинути на цей процес», – каже Філіпішина.

За її словами, цю ситуацію вона висвітлила в 2014 році під час засідання Європейської мережі дитячих омбудсменів (ENOC), у той час Росія ще була її членом. Крім того, Філіпішина розповіла про п’ять випадків вивезення українських дітей з ОРДіЛО в РФ через неконтрольований кордон. Росія при цьому ніяк не перешкоджала незаконному перетину кордону і фактичній спробі викрадення дітей. У результаті, каже Філіпішина, російську сторону виключили з членства ENOC як країну, де права дитини захищають неналежно.

Сподівання на міжнародний тиск

Зараз українська влада не має ідей щодо того, як повертати дітей-сиріт із Криму. Як повідомили Тижню в Адміністрації президента, порядок повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України, затверджений постановою Кабінету міністрів від 23 квітня 2003 року №569. Але цей порядок застосовується у випадках, коли дитина перебуває на території РФ. Натомість порядок повернення сиріт, які перебувають на тимчасово окупованій території, не врегульований.

Ольга Скрипник наголошує, що, попри юридичні нюанси, цих дітей ще й позбавили права обрати свою ідентичність, автоматично оголосивши росіянами. «Це українські громадяни, вони мають право жити в Україні. Зрозуміло, що в умовах російської пропаганди ці діти не можуть залишатися українцями, їм нав’язують російську ідентичність, а це порушення Конвенції про захист прав дитини», – зазначає вона. За її словами, до цього аспекту окупації варто привертати увагу ООН, і таким чином спробувати вплинути на РФ і змусити її повернути дітей Україні. «Але питання дітей дуже політизоване, говорити про це з Росією буде вкрай складно, вона щонайменше ігноруватиме заклики, а може і влаштувати скандал», – каже Скрипник.

За словами Філіпішиної, ситуацію з кримськими дітьми складно виокремити для відстоювання своєї позиції саме через відсутність інформації: їх кількості, прізвищ та регіонів, куди їх переміщали. Проте діти-сироти все ж фігурували в позовах України проти Росії в Європейському суді з прав людини. У червні 2017-го міністр юстиції Павло Петренко повідомляв, що всього Україна ініціювала у ЄСПЛ п’ять справ, які стосуються порушення прав людини під час незаконної окупації Криму, незаконного вивезення українських дітей-сиріт на територію РФ та порушення прав людини на території Донбасу. «Тому ми чекаємо, що крапка ще не поставлена, але мені складно робити прогнози, які можуть бути міжнародні рішення, наскільки ці рішення для російської сторони є аргументованими, якщо вони будуть ухвалені на користь України, чи вони залишаться на рівні визнання порушення права», – зазначає Філіпішина. Крім того, за її словами, необхідно враховувати питання найкращого інтересу дитини, її необхідності зростати не в інтернаті, а в сімейному оточенні, незалежно від того, російська це родина, українська чи будь-яка інша.

Ще одним шляхом вирішення проблеми Скрипник вважає інформування російських громадян про те, що вони порушують закон, всиновлюючи сиріт із Криму, втім Україні це робити доволі складно через фактичну війну з Росією. Вона зазначає, що найближчим часом Росія віддати цих дітей не погодиться, адже це її принципова політична позиція. «Але з іншого боку є приклади, коли під міжнародним тиском Росія була змушена щось робити. Якщо, наприклад, буде запроваджений окремий пакет санкцій саме через дітей, можливо позов України проти Росії цьому допоможе. Таким чином тиснути на РФ, щоб вона щонайменше надала інформацію про цих дітей, де вони, скільки їх було вивезено з Криму», – каже правозахисниця.

Нагадаємо, у схожому правовому вакуумі опинилися українські в’язні, які на момент анексії відбували покарання у місцях несвободи в Криму. Повернути їх на материк за міжнародними угодами не було можливості, адже йдеться про переміщення з однієї частини України, хоч і окупованої, на іншу. Між українським та російським омбудсменами довго тривали переговори, врешті Україні вдалося забрати 12 ув’язнених. Поки що процес завмер, проте принаймні уже знайдений механізм такого переміщення, що не суперечить українському законодавству (детальніше читайте в матеріалі Тижня «Як Україні не забути своїх в’язнів в окупації»). Втім, зазначає Філіпішина, у ситуації з сиротами складно піти таким самим шляхом, адже в’язні – повнолітні люди, які виявили бажання повернутися на материк, а тут ідеться про дітей, обмежених у правах ухвалювати самостійні рішення. До того ж, серед ув’язнених були як кримчани, так і мешканці інших регіонів, переведені сюди відбувати покарання. Більшість же сиріт у Криму народилися і жили. Саме тому, а також через згадану вже надмірну політизованість проблему вирішити поки що не вдається.

Зараз же варто сподіватися виключно на міжнародний вплив на РФ, каже Філіпішина. «Я вважаю, що Україна не має забувати про них, тому що діти на момент анексії були різного віку, в тому числі підлітки, які повністю чи максимально усвідомлювали ситуацію, які, можливо, так само бажають переїхати на материкову Україну, продовжувати українське громадянство, тут реалізуватися. Але вони не мають законних представників-фізичних осіб, таких як батьки, усиновлювачі, лише керівництво інтернатних закладів, і дитині навіть ні з ким порадитися, у них немає людей, які б сприяли у реалізації цих намірів, – розповідає вона. – Ми все одно не втрачаємо надію. Це питання місця і часу. Я не виключаю, що в один момент ми повернемося до цього питання, і знову почнемо обговорювати з російською стороною повернення наших дітей».

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі