X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

16 травня 2021, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сторінка (всього - 16): перша | 9 | 10 | 11 | 12 |  13  | 14 | 15 | 16 | »   остання

Міф і космос. Архетип про вічне повернення: концепція М. Еліаде

Мірча Еліаде (Mircea Eliade) (1907—1986) — один із найбільш відомих культурологів сучасності. Його праці присвячені різним аспектам первісної культури, обрядовості, сучасному існуванню міфу, архетипному наповненню свідомості людини. Теоретичні погляди вченого, що стосуються проблем первісної культури і міфологічного мислення і які виявляються архетипним підвалинами свідомості сучасної людини, викладені в його багатьох працях. Найбільш значними можна назвати "Міф про вічне відродження (архетипи і повторення)" (1949) , "Вступ у порівняльне вивчення релігій" (1949), "Сакральне і мирське" (1965), "Народження і відродження" (1959), "Йога: безсмертя і свобода" (1948), "Міфи, сни, таїнства" (1957), "Образи і символи" (1952), "Міф і реальність" (1964), "Шаманізм і архаїчна техніка екстазу" (1951), "Історія віри та релігійних ідей" (1976).

Учений визнавав: "Я відшукав, у снах, Філософський камінь і тільки пізніше, після того, як прочитав Юнга, зрозумів цей символізм". Це означає, що ідеї відомого швейцарського психолога про архетипи несвідомого позначились на всій творчості Еліаде — дослідника "єдиного космічного рівня людської культури", елементи єдності якої були помічені ним в усіх селянських культурах від Китаю і Південно-Східної Азії до Середземномор'я й Португалії. Він називає "космічною релігійністю" символи та образи, вшанування Землі й Життя, віру, через таїну родючості і космічного повторення якої відбувається сакральне, чого нема серед подій історії.

У передмові до найважливішої своєї праці "Міф про вічне повернення" він зауважив: "Якби я не побоявся бути нескромним, я дав би цій книзі іншу назву "Вступ до філософії історії" (Еліаде 1998). Ця фраза влучно відображає мету творчості Еліаде — спроба виявити загальні риси розвитку культури людства, ухопити грань, що віддаляє сучасне суспільство від архаїчного. Всі його роботи наповненні зверненням до однієї з основних категорій Буття — Часу. Вчений убачав розходження у сприйнятті часу первісного суспільства й сучасного.

Значний вплив на глибину осягнення феноменального світу давньої культури справило на Еліаде відкриття справжньої "позаісторичної" Індії під час його мандрування цією країною, вивчення бенгальської, англійської, палі і тибетської мов, перебування в монастирях у Гімалаях, мандри по селах. Згодом, знання, здобуті у "вічній" Індії, були осмислені з точки зору концепції архетипу у гуртку К. Г. Юнга.

Дослідник відмічає, що людина первісного суспільства відчувала себе невід'ємно пов'язаною з Космосом і з космічними ритмами, в той час як сучасна людина — з історією. Однак, це ще не означає, що в першому випадку відсутні елементи другого, як і навпаки. В архаїчному суспільстві дійсно є в наявності деяка "форма історії", однак, все ж переважаючим виявляється відчуття себе частиною Космосу — Природи — Божества. В той самий час сучасне суспільство вбачає цінність у незворотності ходу історичних подій, хоча в ньому присутнє й архаїчне сприйняття.

Незалежно від того, про яке суспільство йде мова, час можна поділити на сакральний (у різних традиціях: Час Він, Міфічний Час, Час у Часі, Час Снів, Час до Падіння, Загублений Рай тощо) і профанний (буденний, звичайний) час. Перше якраз і пов'язане із природними, космічними ритмами, тоді як друге — з історією. І так як космічні ритми циклічні і зворотні (сакральний час), а історія — лінійна й незворотна, тож ми можемо сказати, що у свідомості первісних людей циклічність часу визнавалась приоритетною.

М. Еліаде вивчає "доісторичні часи" — Час первотворення, первообразів, перводій. Зв'язок між Небом і Землею був міцнішим і простим як для людей, так і для божеств. Аналізуючи опис первочасу у різних народів, учений наводить деяку загальну характеристику "передвічної райської епохи". "У ті часи люди не знали смерті, вони розуміли мову тварин і жили з ними в ладі…, знаходили ситну їжу в межах досяжності. Внаслідок певної міфічної події, вивчення якої ми не наважимось взяти на себе, "райський період" скінчився, і людство стало таким, яким ми знаємо його сьогодні." Однак зв'язок із Небом не втрачено. За допомогою обрядів (ритуалів) в первісних культурах у певний час відбувалось повернення до часу первинності. Умовно можна визначити декілька "типів" дотику з цим часом:

— все, що має місце у звичайному житті, має прототип у Часі; — все, що створюється в профанному часі, створюється за образом первотворення; — відродження, через руйнацію. Повернення до Хаосу, за яким відбудеться нове творення. В первісній, або архаїчній свідомості предмети зовнішнього світу, так само як і людські дії, не мають самостійної, внутрішньої, притаманної їм цінності. Єдина Теорія Світу О. Бугайова розкриває сказане М. Еліаде термінологією сучасних фундаментальних знань.

Учений виокремлював три різновиди "елементів", визначених при дослідженні культур:

— елементи, реальність яких є функцією повторення, імітація небесного (сакрального) архетипу; — елементи: міста, храми, кам'яниці, чия реальність виявляється складовою частиною символіки надземного центру, який уподібнює їх до себе, перетворюючи в "центри світу"; — значущі мирські дії та обряди (ритуали), в які включений сенс, що їм надають, лише тому, що вони з наміром повторюють дії, вчинені від творення богами, героями або предками.

Дивлячись на такий аналіз, стають зрозумілими сталі традиції української народної культури: культ предків, святкування Різдва, Великодня, відвідування храмів або прикрашання осель, що і є тим свідченням надзвичайної архаїчності. На жаль, М. Еліаде її не досліджував, обмежуючись іранською, шумерською, індійською, сибірською або іудейсько-християнською міфологіями. Це сталося внаслідок недоступності матеріалу з обрядовості, вірувань, традицій української народної культури в країнах Європи та Америки. До 1917 року українці звалися малоросами Південно-Східної частини Росії, а після 1917 — одним із братніх народів, а автохтонна культура отримала назву селянської. Аналіз проявів культурної традиції українців відкриває елементи належності до феноменального прояву сакрального, які й досліджував М. Еліаде.

Учений доводить, що будь-яка територія, місто або храм — це лише відображення небесного прообразу, який і являє собою істинну реальність. Причому "взірець не тільки передує земній архітектурі, але й знаходиться в ідеальній (небесній) "сфері вічності". Яскравим прикладом такого "небесного" взірця стало прочитання російським мовознавцем А. Кифішиним назви священного закону (artha), яка відповідає не тільки археологічній культурі Трипілля-Кукутені — давньої країни хліборобів Аратти, але набагато ранішому періоду історії природного ландшафту, який сьогодні ототожнюють з Україною. Ученим цей символ прочитаний у зображені на кістці мамонту стоянки Межиріччя та жіночих статуетках, у написах гротів Кам'яної Могили (Кифішин 2001). Таке реліктове означення країни (природного ландшафту) як вищого порядку має пряму відповідність встановленню Божественного взірця — Ладу (закону) на даній території для спільноти, яка мешкає на ній.

"Саме природний порядок продовжує лад соціальний і відображає його. Навіть боги не повинні порушувати космічного закону", — констатує також інший французький дослідник й сучасник Еліаде — Роже Каюа (Каюа 2003:40-41).

М. Еліаде досліджує впорядкування Хаосу в Космос, яке відбувається шляхом руйнування, за яким потім відбувається нове творення. У перші часи Всесвіту, in illo tempore, божественні сили перетворили Хаос на Космос. Космос — це сучасний Всесвіт, де мають існувати гармонія та порядок. Порушення порядку неминуче призводить до повернення Хаосу.

З точки зору сучасної науки — синергетики, яка досліджує механізм ієрархічної організації Всесвіту й феномени самовпорядкування та саморозвитку, тобто створення "порядку з Хаосу", Космос попередньої структури становить елементи Хаосу для структури, розташованої вище, які остання впорядковує, внаслідок чого отримує нову якість. Кожному рівню системи відповідають притаманні лише йому параметри порядку — тобто обмеження рівнів свободи. Таких параметрів порядку людству відомо безліч — від сталої Планка до швидкості світла. У людини параметрами порядку є стабільна температура тіла, наприклад. У суспільстві функцію параметрів порядку завжди виконували закони, встановлення й підтримка яких здійснюється виключно через обряди. Порушення параметрів порядку викликає зниження ієрархічного рівня системи, тобто повернення від Космосу до Хаосу.

Добре відомо, що згідно з теоремою К. Геделя, замкнута система неминуче вироджується, оскільки в ній відбувається зростання ентропії, що має призвести до неминучої смерті. Які ж чинники протидіють цьому загрозливому підсумкові? І які чинники стимулюють розвиток суспільства?

З точки зору синергетики, такими факторами є перехід системи в нестійке становище — тоді вона відкривається для змін. Перехід системи від одного рівня до іншого відбувається в нелінійній зоні — зоні крайніх процесів, тобто в точках біфуркацій, де відбуваються розриви середовища. Відносно первісних суспільств такими нелінійними зонами були свята, призначення яких і полягає у відновленні Світу й встановленні божественного порядку rta, artha тощо.

До цього типу він відносить обряд в цілому, але особливо виділяє обряди ініціації й святкування Нового року. З одного боку, обряд має певну "сакральну модель", з другого — він засіб доторкання із сакральним часом і одночасно сам виявляється реактуалізацією Часу.

Реактуалізація Часу відбувається на місті дотику, спрямування в Час. Небо із Землею сходяться в Центрі світу, досягнувши якого, можливо потрапити в прачас. Часто Центр Світу називається Світовим Стовпом, Віссю Світу. Інші міфічні прояви, особливо в народній культурі — Світова Гора, райдуга, міст, дерево (дуб, явір, верба), сходи тощо. "Будь-який освячений простір збігається з Центром Світу, так само, як і час будь-якого обряду збігається з міфічним часом Початку" (Еліаде 1987:45). Відповідно, все, що утворюється, — чи то храм, дім, місто, — засновується в сакральному (тобто освяченому) часі, в сакральному просторі, відображаючи певну сакральну модель, являючись при цьому й утіленням Центру Світу. Природу походження сакральної, тобто священної, моделі ми мали змогу з'ясувати, розглядаючи концепцію Ф. Б. Я. Кейпера про співвіднесення зачаття й космогонії.

Значення обряду (ритуалу) полягає ще в тому, що саме він визначає поділ часу і встановлює дату святкування Нового року. У більшості первісних народів Новий рік ототожнюється з відміною табу на нові жнива, врожай якої, таким чином, проголошується вільним і небезпечним для всієї общини. Еліаде привертає увагу до таких універсалій при святкуванні Нового року: дванадцять проміжних днів, які виявляються прообразами дванадцяти місяців року. Під час цих дванадцяти ночей відбувається відвідування померлими живих (родин); в цей час гасяться і знов засвічуються вогні; ця мить посвячення виявляється одним із головних моментів гасіння вогню та його відродження; ритуальний бій між двома конфронтуючими групами; присутність еротичного елементу (Еліаде 1987). Знову таки, як приклад, слід навести традиції вшанування "душ померших" українською народною культурою: як мінімум існувало три таких річні позначки (за М. Костомаровим), до восьми разів на рік (зафіксовані у житомирському Поліссі М. Брицуном-Ходаком).

М. Еліаде виявляє принципи побудови обрядів ініціації, особливу увагу приділяючи обряду трансформації певних особистостей, внаслідок якої відбувалось творення не людини, а певної надлюдської істоти, спроможної до спілкування з Божествами, Предками або Духами. Вихід на рівень Часу відбувається за допомогою медіаторів, класичним із яких є птах. Саме цим пояснюється надзвичайна стійкість народної традиції у багатьох зображеннях Світового Дерева з птахом у його кроні при вишиванні, тканні хатніх рушників, а також у розписах.

Віднайдені також зображення Світового Дерева й птахів на медяниках.

Ж. Дюмезіль назвав М. Еліаде сміливим і захопленим дослідником, який спирається на могутню ерудицію і професійну підготовку спеціаліста-індолога, за написання ним дослідження йоги, а також майстерний аналіз проблем шаманізму. Інтерпретація образів у Еліаде набуває космічного або в його термінах — космічної ієрофанії. Вченому належить концепція архетипу повторення. "Порівнюючи найбільш давні релігійні феномени, що засвідчені у тих народів, які з самого початку своєї історії і не усвідомлювали своєї спорідненості, але про яких нам відомо — і саме із аналізу їхньої мови, що виникли вони внаслідок розсіювання одного й того ж доісторичного народу, ми можемо зробити достатньо обґрунтовані висновки щодо релігії цього доісторичного народу, а отже, і різних шляхів її подальшої еволюції, які відправляючись від загальної "нерухомої точки" (реконструйованої нами, а не вільно визначеної!), і привели кожен із народів-нащадків до початку його особливої історії. А також — до перших відомих нам форм його релігії. Саме так удалося відтворити одне-два тисячоліття історії семітських (а в наш час і індоєвропейських) народів, що раніше відносилися до сфери terra incognita", — так у 1948 році писав Ж. Дюмезіль у передмові до книги Еліаде "Трактат з історії релігії", називаючи його при цьому справжнім дослідником.

Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:

Каюа Роже. Людина та сакральне. — К., 2003.
Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского Архива XII—III тыс. до н. э. — К., 2001.
Элиаде М. Космос и история: Избранные труды. — М., 1987.
Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость. — СПб., 1998.
Элиаде М. Мефистофель и андрогин. — СПб., 1998.
Элиаде М. Трактат по истории религии. — СПб., 1999.
Элиаде М. Йога: Свобода и бессмертие. — К., 2000.
Элиаде М. Шаманизм: Архаические техники экстаза. — СПб., 2000.
Элиаде М. История веры и религиозных идей. В 3-х т. — М., 2001.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Сторінка (всього - 16): перша | 9 | 10 | 11 | 12 |  13  | 14 | 15 | 16 | »   остання

 

 
Share/Bookmark
 
Інші книги:
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Рабом є лише той, кого НЕ печуть кайдани”
Павло ШТЕПА

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже

  






 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2021.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.