X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

15 травня 2021, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«У росіян був наказ відступати у випадку опору українців у Криму»

Військова справа 1540 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 20.03.2021 | Всі публікації | Версія для друку

Російські диверсанти в парламенті АР Крим. 27 лютого 2014 року
Російські диверсанти в парламенті АР Крим. 27 лютого 2014 року
Якщо буде опір, втрати, то не наполягати і відходити. Такі вказівки з Москви отримували у Криму в 2014 році.

Перехоплення такого змісту отримував Генштаб України в лютому. Йти малими кроками, якщо не буде реакції – такою була тактика окупації. Військові розповіли нові подробиці операції, яку планували провести на півночі Криму, щоб утримати стратегічні об’єкти. Задача була складна, але реальна, впевнені генерали, які готували цей задум.

Про обман, залякування, переодягання – російський стиль окупації Криму – читайте в матеріалі, підготовленому спеціально до 7-ї річниці незаконної анексії Криму.

Треба було штурмувати парламент?

27 лютого 2014 року невідомі захоплюють парламент Криму. Саме в цей день ситуацію ще можна було переломити ‒ якби провели антитерористичну операцію, згадує Ігор Воронченко, у 2014-му він був начальником управління військ берегової та територіальної оборони Командування ВМС ЗСУ.

«В той страшний і трагічний день треба було дати команду на штурм адміністративних будівель. І все! У мене були два танки завантажені боєприпасами. Як у 1993 році Єльцин розстріляв Білий дім, так і у нас можна було розстрілювати», ‒ згадує він.

«Єлисєєв (Сергій Єлисєєв, у 2014 році перший заступник командувача ВМСУ – ред.) тоді мені сказав: «Що ти тут влаштовуєш війну?». На нараді в штабі Антитерористичної операції в приміщенні главку міліції я теж говорив – давайте діяти, давайте…» ‒ емоційно згадує події семирічної давнини Ігор Воронченко.

У 2014-му в Криму були всі ознаки терористичної діяльності і треба було діяти згідно з законом про «Про боротьбу з тероризмом». Такої думки дотримується і генерал Віктор Муженко, у 2014 році він був заступником начальника Генштабу ЗСУ.

«Якісь зелені чоловічки, якась «самооборона» Криму. Вони без знаків розпізнавання були. Тобто реально озброєні терористи. І тут повинен працювати закон «Про боротьбу з тероризмом». СБУ, відповідні підрозділи, при відповідному забезпеченні ЗСУ, ізоляції відповідних районів, повинні були провести цю операцію. Але чомусь рішення не було», ‒ каже Віктор Муженко.
Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року
Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року
Такої ж думки і генерал Віктор Назаров, у 2014 році він був першим заступником начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ. Він впевнений, що рішучі дії українців зупинили б росіян у Криму. Але хтось із вищого військового керівництва мав ухвалити відповідне рішення.

«Я впевнений, якби надавали цим спецназівцям, які захоплювали парламент 27 лютого, і викурили їх звідти, якби спалили або розстріляли, був би якийсь політичний розголос. Але далі вони б не сунулися. Або апетит свій дуже обмежили. Але хтось мав ухвалити це рішення», ‒ розповідає Віктор Назаров.

Захоплювати і блокувати адмінбудівлі у Криму допомагали переодягнені військовослужбовці 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту Росії. Українська розвідка перехопила розмову, в якій командувач берегових військ Чорноморського флоту Росії на підвищених тонах пояснює командирові 810-ї бригади з Криму, що треба негайно отримати цивільну форму, 100 комплектів, і якнайшвидше, бо закінчується.
З матеріалів ГРУ МО про силове захоплення Криму у 2014 році
З матеріалів ГРУ МО про силове захоплення Криму у 2014 році
Ільїн міняє «тризуба на орла»

26 лютого 2014 року до Криму з Києва прилітає група військових на чолі з начальником Генштабу Юрієм Ільїним. У складі делегації був і генерал Віктор Назаров. Завдання було привести у повну бойову готовність флот і військові частини. Спочатку з метою перевірки, а вже потім привести в бойову готовність реальну. Планували також вивести кораблі з пунктів базування, на рейди, щоб вони потім не були заблоковані, згадує Віктор Назаров.

Але одразу після прильоту Юрій Ільїн каже, що їде до священника. Повертається і розповідає генералові Назарову про наміри змінити військову форму.

«Священник Московського патріархату сказав йому, що вже треба міняти колір кашкета. Тризуба на орла. Що в Криму вже все вирішено, немає сенсу ніякого опору чинити. Він (Юрій Ільїн – ред.) взагалі був така кремезна людина, а тут він просто здувся, як кажуть», ‒ досі із здивуванням згадує цей епізод Віктор Назаров.

Коли зібрали на нараду кримських представників СБУ, МВС, прикордонників, прокуратури, то всі доповідали, що не будуть втручатися у ситуацію.

«Ми нічого не можемо зробити, ми до цього не маємо ніякого стосунку. Моя оцінка така, що захоплення всіх силових структур вже відбулося. Де-юре ні, де-факто відбулося», ‒ розповідає Віктор Назаров.

Юрій Ільїн кілька разів скасовує наказ про приведення у бойову готовність українських військових частин та флоту, пояснюючи, що не хоче дратувати Севастополь. 27 лютого він скаржиться на біль в серці і викликає швидку.

«Пішов, думаю, подивлюсь своїми очима. «Хохол не верит, пока не проверит». Пішов у приймальню. За годину виходять лікарі, несуть в руках прилади, ящики. Ноші медичні. І він (Юрій Ільїн – ред.) іде на ногах, все нормально. Морда червона. Побачивши мене, був трошки здивований. Каже: «Ой, ой, я тут все», показуючи рукою на серце. І каже: «лишайся за мене». І поїхав», ‒ і це востаннє, коли Назаров бачив Ільїна.

Після цього Віктор Назаров йде до першого заступника командувача ВМС Сергія Єлисєєва. Він йому каже: «Я нічого не буду робити, я росіянин, я з росіянами воювати не буду». Ще один заступник, начальник штабу Дмитро Шакуро відповів так само, що звільняється і проходити службу не буде.



Юрій Ільїн зникає і по суті самоусувається. Пізніше він буде стверджувати, що його незаконно відсторонили від виконання обов’язків. Військово-морські сили залишилися без командування.
Денис Березовський (ліворуч), Сергій Аксьонов (праворуч)
Денис Березовський (ліворуч), Сергій Аксьонов (праворуч)
Командувач одного дня ‒ Березовський

Із 27 лютого обов’язки міністра оборони виконує Ігор Тенюх. Він був командувачем ВМС України з 2006 по 2010 рік, і тому добре знав Дениса Березовського. Березовський був командиром фрегата «Гетьман Сагайдачний», був заступником командувача з бойової підготовки ВМСУ, керував спільними навчаннями України та США «Сі-Бриз» у 2012, 2013 роках.

Тенюх радить Березовського. І 28 лютого Березовського призначають в.о командувача Військово-морських сил. Він віддає наказ підготувати кораблі до бою та походу. Але через кілька годин скасовує його. Серед ночі він знову дає команду готувати кораблі до бою та походу. Зранку – знову відбій.

1 березня на Військовій раді ВМС обговорюють ці накази Березовського.

«Як можна оцінити такі біполярні рішення? Ми 1 березня збиралися військовою радою. На питання, чому такі рішення, відповіді не було. Мене тоді насторожило, що на цій військовій раді був «самоусунутий» Єлисєєв, Шакуро і Максимов, помічник Лебедева, колишнього вже командувача. Тоді уже стало зрозуміло, що йде зовнішнє управління цим процесом. І що Березовський не самостійний гравець в цій ситуації», ‒ розповідає Сергій Гайдук. Того дня, 1 березня, він ще був заступником командувача ВМС ЗСУ.

Березовський наказує українським військовим частинам у Криму не чинити опору російським військам і скласти зброю у разі блокування військових частин. Відмовляється виконувати накази міністра оборони України.

І 2 березня він зачитує присягу на вірність якомусь «народу Криму», а Сергій Аксьонов оголошує себе «головнокомандувачем».



«Він був дуже неадекватний, психологічно повністю зламаний, з тремтячими губами, із недоладною дуже мовою. Я йому тоді сказав: ти розумієш, що ти державний зрадник, що проти тебе порушена кримінальна справа? Невже, дослужившись до адмірала, ти віриш в якісь там військово-морські сили АР Крим?» ‒ розказує Сергій Гайдук про тет-а-тет розмову з Березовським.

2 березня виконувачем обов’язків командувача ВМС України призначають Сергія Гайдука. Він повертає ситуацію щодо підсилення охорони оборони. 3 березня зранку його намагаються арештувати Березовський і так звані «російські казаки», які проникли на територію штабу. Офіцери чергової зміни у силовому протистоянні звільняють Сергія Гайдука.



Він збирає на плацу особовий склад. Доповідає про обстановку. І спеціально залишає Березовського, щоб показати йому, що його міфічні військово-морські сили АР Крим – це мильна бульбашка. Офіцери штабу оплесками підтримала Гайдука і заспівали гімн України.

Сергій Єлисєєв, Дмитро Шакуро, Денис Березовський, Юрій Ільїн протягом останніх 7 років після окупації Росією Криму не висловлювали свою позицію щодо обвинувачень у зраді і бездіяльності. Згідно зі стандартами Радіо Свобода, ми готові надати їм слово.
Карта. Задум Геншатбу в 2014 році
Карта. Задум Геншатбу в 2014 році
Як планували утримати північ Криму

Кінець лютого-початок березня під легендою навчань «Весняна злива» було проведено в бойову готовність усі Збройні сили. На різних напрямках було створено кілька угруповань.

Щоб перекинути додаткові сили і засоби на півострів, Генштаб планував взяти під контроль стратегічні об’єкти на півночі Криму. Оперативну групу, яка розробляла цей план, очолював генерал армії Віктор Муженко.

«Задум був – перекинути десантні бригади, у першу чергу 95-у і 25-у, в Крим транспортними літаками, захопити аеродроми і вже в подальшому туди вивезти ще бригаду 79-у, 80-у, а в подальшому можна було нарощувати за рахунок інших військових частин у міру їхньої готовності. Це давало нам можливість захопити перешийки для заведення військ на територію Криму і захопити аеродроми як базові об’єкти для переміщення повітряним шляхом особового складу, для нарощування угруповання», ‒ зазначає Віктор Муженко.

За оцінкою генерала Назарова, станом на лютий 2014 року Збройні сили України були боєздатними на 40 відсотків. Цих сил, вважає він, вистачило б для операції, яку готували.

«Визначились, які сили та засоби на той час були. Першочергові підрозділи, ВДВ, літаки, вертольоти, все, що було. В межах тих сорока відсотків, що були боєздатними. Декілька разів звучала цифра: «Ми на той час могли виставити 6–7 тисяч». Але ж їх треба було кимось замінити. Тобто ще не одна ротація, а хоча б три. Тобто десь від 14 до 20 тисяч – це реальна цифра, яку можна було зробити», ‒ розповідає Віктор Назаров.

1 березня Росія розгортає на півночі Криму блокпости – щоб не допустити перекидання Збройних сил України з материка на півострів. Передислоковують сили і засоби російської 810-ї бригади морської піхоти.

3 березня в район Перекопу, на один із перешийків Росія перекидає зенітно-ракетний комплекс «Оса», заряджений ракетами.

Яким був задум Генштабу?

За словами Віктора Муженка, планувалося перекрити Керченський півострів у районі Феодосії за рахунок підрозділів 95-ї бригади і батальйону морської піхоти. Перекрити Ангарський перевал, трасу Ялта – Сімферополь – гірсько-піхотним батальйоном 36-ї бригади. Модернізованим танковим батальйоном 36-ї бригади перекрити трасу Сімферополь – Севастополь. Таким чином можна було убезпечувати весь степовий Крим.

По суті, якби вдалося розрізати Крим по лінії Новоозерне ‒ північ Сімферополя ‒ Джанкой, не стало б єдиної адміністративно-територіальної одиниці. І тоді б Росія, утримуючи лише південь Криму і Севастополь, не змогла б провести свій «референдум».

Це був головний замисел операції, пояснює Віктор Назаров. Він впевнений, що треба було летіти, незважаючи на те, що були можливі ризики.

Першим етапом мали забрати високомобільні десантні війська з аеродромів Дніпро, Львів, Озерне, потім їх мали перекинути на Кульбакине Миколаївської області, Мелітополь і Херсон. Звідти вже вони вертольотами, а потім літаками Ан-26 мали перекидатися на територію Криму, на аеродроми Саки, Бельбек, Кіровськ і Джанкой. Сухопутний ешелон мав рухатись перешийками, брати їх під контроль.

Уночі 2 березня починається ця спецоперація. Літаки йдуть для завантаження десанту. І в цей момент начальник Генштабу Михайло Куцин скасовує її.

«Я захожу до Куцина, кажу: ось такі розпорядження, вони вже в стані реалізації. Він каже: що це? Я кажу: розпорядження, яке ви підписали. Він каже: я нічого не підписував, нічого не знаю», ‒ згадує ту розмову Віктор Муженко.

У кабінеті Куцина був і Віктор Назаров. Аргументація начальника Генштабу була такою, що «ситуація дуже напружена, не треба її напружувати ще більше».

Михайло Куцин у коментарі Крим.Реалії сказав, що «той захід був спланований, але не був підготовлений, він не був готовий».

Про цю операцію Крим.Реалії запитували і Олександра Турчинова в інтерв’ю у 2020 році. У 2014-му він виконував обов’язки президента України і стверджує, що тоді Збройні сили не були готові до виконання цієї операції.

«Першим цю тему порушив Муженко. Він говорив, що 1 березня літаки готові були злетіти, готові були десантників перекинути до Києва. Але в чому тут нюанс: вже 28 лютого всі аеродроми були зайняті російськими військами», ‒ нагадує він.

«Якби ми завантажили до тисячі осіб, що можна було підняти, використовуючи вертольоти, літаки і всі наші можливості, то їх можна було скидати тільки з парашутів. Це б ми втратили просто хлопців, які не змогли б виконати жодної реальної бойової задачі», ‒ пояснює Олександр Турчинов.

На це Муженко відповідає Турчинову, що на 2 березня під контролем України ще були 2 аеропорти – Джанкой і Кіровськ. І провести операцію було можливо.

«Десантування планували здійснити посадковим способом. На той момент Джанкой і Кіровськ були під нашим контролем. Наступного дня (3 березня – ред.) дійсно ці аеропорти були взяті під контроль, на перешийках зі сторони Криму з’явилися російські військовослужбовці. Вони були перевдягнуті: чи то казаки, чи то беркутівці, напівцивільні, напіввійськові», ‒ каже він.

«У них пройшла інформація, вони зрозуміли, що щось планується, і провели відповідні контрзаходи», ‒ пояснює свою позицію Віктор Муженко.

Досі, аналізуючи ті події, Віктор Назаров доходить до висновків, що задача була реальна. Складна, і навряд чи її можна було виконати на 100%, але, на його думку, вона була реальна.

Як готували кримський ґрунт для референдуму?

У Криму активно працював десант російських політиків. 25 лютого депутат Держдуми Росії Леонід Слуцький обіцяє, що Росія швидко розгляне питання приєднання Криму, якщо це буде позиція референдуму чи парламенту Криму.



Під крики «Росія, Росія, Росія!» перед телекамерами з’являються російські депутати Держдуми. До Криму приїхали керівник фракції «Єдина Росія» у Держдумі Володимир Васильєв, а з ним – Ірина Родніна, Микола Валуєв, Валентина Терешкова, Михайло Маркелов, Дмитро Савельєв, окремо – делегація російських комуністів.



На відміну від українських політиків, російських у цей час у Криму було дуже багато, згадує Сергій Гайдук.

«У кожного був визначений свій напрямок: військові займалися військовим, політики займалися політичним напрямком. Активно порушувалися питання: русифікація, видача російських паспортів, агітація, підготовка до «референдуму». Таки був influence-вплив на кримське населення», ‒ згадує Сергій Гайдук.

Росія готувала необхідний ґрунт у Криму, прораховувала реакцію місцевого населення. Не виключила і силового сценарію з боку України, дивилася на реакцію НАТО. І під час окупації вже коригувала свої плани.

«Сім разів переносилася дата «референдуму», дата визнання Криму теж переносилася. Росія теж побоювалася, що ми могли силовим шляхом повернути Крим. Через те спротиву місцевого населення по суті не було. Було підготовлено підґрунтя так званого проведення «референдуму» «Крим наш», «Расія прійді», ‒ розповідає Вадим Скібіцький, представник ГУ розвідки Міноборони України.

У росіян була тактика малих кроків: немає реакції – йшли далі, каже він.

«Як себе поводили росіяни тоді: вони робили крок ‒ блокували одну-дві військові частини ‒ і на день-два зупинялися. Реакції немає, ні у нас, ні реакції світової спільноти, ‒ наступний крок. Звідти і пішло, що спочатку референдум був на 25 травня, потім перенесений був на 30 березня, а реально був проведений 16 березня. Вони розуміли, що якомога швидше треба провести, щоб ніхто не оговтався від всіх цих процесів», ‒ вважає Віктор Муженко.

«Був шанс, але ми його втратили»

На випадок опору з боку українців російським військовим була вказівка відходити. Перехоплення такого змісту були в Генштабі у 2014 році. І, каже Віктор Назаров, якби не побоялися і продемонстрували силу, то був би шанс втримати Крим.

«В нас була інформація по перехопленнях, що є певні вказівки, в тому числі цьому кримському активу, з Москви. Я так думаю, що це було або безпосередньо з адміністрації президента, або з Генштабу Росії. Що, якщо буде опір, якщо будуть втрати, то не наполягати, відходити. У них не було однозначно визначеного способу ведення цієї операції «за будь-яких втрат рухаємося до кінця», ‒ сказав Віктор Назаров.

Якби відбулось силове протистояння, це точно змінило б плани Росії, але чи виграла б Україна в стратегічному розвитку ситуації? Ігор Воронченко упевнений: переломний момент був ‒ 27 лютого.

«Покласти можна всіх там було б. А що далі? Тоді вакуум був. Була кульмінація 27 лютого, коли могли щось зробити. Якщо б ще народ Криму був би весь за нас і підтримував! Татари піднялись. Деякі осередки піднялись. А коли з прапорами всі бігають, зрозуміло, якими, і тичуть пальцями і кажуть – хохол, коли ти їдеш на свою Україну! З ніг на голову всі стали. Феєрія свята. Як казав Путін – гавань прийшла. Умови були інші. Ми втратили момент», ‒ підсумовує Ігор Воронченко.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя”
Дмитро ДОНЦОВ

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2021.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.